В нескольких словах
Теорія відносності Ейнштейна складається зі спеціальної (1905) та загальної (1915) теорій. Спеціальна теорія встановлює відносність простору і часу, сталість швидкості світла та еквівалентність маси й енергії (E=mc²). Загальна теорія описує гравітацію як викривлення простору-часу масою та енергією, передбачаючи викривлення світла, гравітаційні хвилі та чорні діри.
Теорія відносності Ейнштейна — це дві взаємопов’язані теорії: спеціальна теорія відносності (1905) та загальна теорія відносності (1915). Спеціальна теорія відносності розглядає зв’язок між простором і часом. Вона стверджує, що швидкість світла у вакуумі є сталою для всіх спостерігачів, незалежно від їхнього руху. З цього випливає, що простір і час не є абсолютними, а залежать від системи відліку спостерігача. Основні наслідки включають сповільнення часу, скорочення довжини та еквівалентність маси та енергії (E=mc²). Загальна теорія відносності розширює спеціальну теорію, включаючи гравітацію. Вона описує гравітацію не як силу, а як викривлення простору-часу, спричинене масою та енергією. Це викривлення визначає рух об'єктів. Теорія передбачає такі явища, як викривлення світла гравітаційними полями, гравітаційні хвилі та чорні діри.
